Гимн Дома Грозновых
Прослушать гимн
I.
Не на песке — на камне ставим слово,
не на ветру — на корне держим дом.
Кровь помнит нас. Земля нас помнит. Снова
мы говорим о том, о чём не лжём.
Не для витрин зажжён наш светлый молот,
не для торгов разложен наш огонь.
Мы строим то, что выдержит и холод,
и долгий век, и грузную ладонь.
Припев
Дом Грозновых — не крепость, не парад.
Дом Грозновых — где помнят и хранят.
В нас — деды. В нас — отцы. За нами — Род.
Мы — те, через кого он вдаль идёт.
Думаем веками. Действуем сейчас.
Завтра — лучше. Свет — растёт сквозь нас.
II.
Мир научился делать наспех, бегло —
мы научились делать на века.
У нас по имени. У нас не гаснет пепел.
У нас в ладони — память старика.
Мы не торопим — но и не уснули.
Мы не кричим — но слышен каждый шаг.
В нас триста поколений — как в патруле,
и каждый дед стоит у нас в плечах.
Припев (тот же)
III. — Финальный, с подъёмом
Горят очаги. Стоят камни. Знаем:
мы — не последние. Мы — звенья в цепи.
И если путь окажется ломаем —
Дом за спиной. Мы вместе. Мы — в пути.
Дом Грозновых — не крепость, не парад.
Дом Грозновых — где помнят и хранят.
Кровь помнит нас. Земля. И свет — горит.
Род растёт — и каждый сын отца благодарит.
Гімн Дому Грознових
Прослушать гимн
I.
Не на піску — на камені кладемо слово,
не на вітрі — на корені тримаємо дім.
Кров пам'ятає нас. Земля пам'ятає. Знову
ми мовимо те, чого не зречемось ні в чім.
Не для вітрин запалено наш світлий молот,
не на торги розкладено наш вогонь.
Ми ставимо те, що витримає і холод,
і довгий вік, і важку чужу долонь.
Приспів
Дім Грознових — не фортеця, не парад.
Дім Грознових — де бережуть і пам'ятають лад.
В нас — діди. В нас — батьки. За нами — Рід.
Ми — ті, через кого він іде у світ.
Думаємо віками. Діємо ось тут.
Завтра — краще. Світло — крізь нас росте.
II.
Світ навчився робити нашвидку, побіжно —
ми навчилися робити на віки.
В нас — на ім'я. В нас попіл не гасне ніжно.
В нас у долоні — пам'ять старої руки.
Ми не кваплимо — та й не заснули нині.
Ми не кричимо — та чутно кожен крок.
В нас триста поколінь — мов варта на твердині,
і кожен дід стоїть у наших між плечок.
Приспів (той самий)
III. — Фінальний, з підйомом
Горять огнища. Стоять камені. Знаємо:
ми — не останні. Ми — ланки у ланцюзі.
І як би шлях не ламався, ми все долаємо —
Дім за плечима. Ми разом. Ми — у путі.
Дім Грознових — не фортеця, не парад.
Дім Грознових — де бережуть і пам'ятають лад.
Кров пам'ятає нас. Земля. І світло — горить.
Рід росте — і кожен син батька благодарить.
Anthem of the House of Groznov
Прослушать гимн
I.
Not upon sand — upon the stone we lay our word,
not in the wind — upon the root we hold our home.
The blood remembers us. The earth remembers. Heard
through every age, we speak the truth we will not disown.
Not for the marketplace we forge this steady flame,
not for the auction is our quiet fire arrayed.
We build what stands against the cold, against the name
of passing years, against the heavy hand unmade.
Chorus
The House of Groznov — not a fortress, not parade.
The House of Groznov — where remembrance is not frayed.
Within us — fathers. Grandsires. Behind us — Kin.
We are the ones through whom it journeys on, within.
We think in centuries. We act in this same hour.
Tomorrow — better. Light is growing through our power.
II.
The world has learned to make in haste, in passing breath —
we learned to make for ages, for the long unknown.
With us, the name is known. With us, no ember dies of death.
Within our palm — the memory of hands long flown.
We do not hurry — yet we have not fallen still.
We do not shout — yet every step is heard and read.
Three hundred generations stand upon our will,
and every grandsire keeps his watch within our tread.
Chorus (same)
III. — Final, with ascent
The hearths burn on. The stones still stand. And this we know:
we are not last. We are the links within the chain.
And though the road may break beneath us as we go —
the House is at our back. Together. On we strain.
The House of Groznov — not a fortress, not parade.
The House of Groznov — where remembrance is not frayed.
The blood remembers. Earth remembers. Light — holds true.
The Kin grows on — and every son gives thanks anew.
